Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України

Історія Інституту

Спеціалізована
Вчена Рада

Конференції

Контакти

 

ІНСТИТУТ БІООРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ ТА НАФТОХІМІЇ НАН УКРАЇНИ

(історична довідка)

Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України створено на підставі постанови Президії АН УРСР від 03.05.89 №181 шляхом об’єднання Інституту біоорганічної хімії АН УРСР та Відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії АН УРСР.

В 1983 р. за ініціативою д.х.н. Валерія Павловича Кухаря з метою концентрації зусиль науковців на подальшому розвитку фундаментальних наукових досліджень та підвищення ефективності науково-практичних розробок в галузі біоорганічної хімії постановою Президії АН УРСР від 08.04.1983 №217 було створено Відділення біоорганічної хімії (ВБХ) Інституту органічної хімії (ІОХ) АН УРСР у складі трьох відділів ІОХ (хімії полігалогенорганічних сполук, хімії піримідинових основ, хімії фотосинтезу) та одного відділу Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР (хімії білка). Тією ж постановою було затверджено основні напрями наукової діяльності Відділення, пов’язані з дослідженням хімічної будови білків, пептидів, нуклеїнових кислот та їх компонентів, створенням хімічних моделей біологічних процесів, розробкою методів тонкого органічного синтезу нових біологічно-активних сполук.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26.08.85 р. № 807 „Про подальший розвиток нових напрямів біології та біотехнології” було схвалено організацію Інституту біоорганічної хімії АН УРСР. На виконання вказаної постанови та постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 24.09.85 № 357, постанови Президії Академії наук СРСР від 03.12.1986 №1449, ухвали Колегії Державного комітету СРСР з науки і техніки (протокол від 30.05.1986 №260) Президія АН УРСР перетворила Відділення біоорганічної хімії в Інститут біоорганічної хімії АН УРСР (постанова від 16.01.1987 №16).

Засновником і керівником Відділення та незмінним директором Інституту впродовж 1987 – 2012 років був Валерій Павлович Кухар – видатний хімік, доктор хімічних наук, професор, академік Національної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії Всесвітньої федерації вчених “Premio “Terni – San Valentino «Un anno d’Amore», нагороджений відзнакою “Global – 500”, (Програма ООН з проблем довкілля – UNEP), удостоєний Міжнародної Арбузовської премії в галузі фосфорорганічної хімії, автор більше 700 науковий праць, опублікованих у вітчизняних та міжнародних виданнях, в т.ч. 9 монографій та 108 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, засновник і керівник наукової школи, з якої вийшли 30 кандидатів і 2 доктори хімічних наук, що гідно продовжують справу свого вчителя.

У перші півтора року діяльності Відділення було організовано нові відділи і лабораторії: тонкого органічного синтезу, хімії нуклеїнових кислот, пептидного синтезу, структури і функції білків, хімії фізіологічно активних сполук фосфору, хімії вітамінів D, фармаколого-біохімічних досліджень та ін.

Згадані наукові підрозділи розміщувались в приміщеннях ІОХ АН УРСР, і частково, ІмБІГ АН УРСР та займали загальну площу близько 1150 кв.м. і ця обставина не давала можливості розмістити наукове обладнання, яке передбачалось в перспективі придбати, обладнати спеціальні ізотермічні камери, радіохімічний блок, біологічно чисті приміщення, а також забезпечити робочими місцями співробітників, кількість яких зростала. З огляду на очікуваний розвиток Відділення стала очевидною необхідність у створенні нової лабораторної бази ВБХ – будівництві лабораторного корпусу площею 8 тис. кв. м. Ініційована керівництвом ВБХ і підтримана Президією АН УРСР процедура одержання дозволу на будівництво впродовж двох років була завершена: в 1984 р. Голова Ради Міністрів УРСР О.П.Ляшко погодився з пропозицією АН СРСР і АН УРСР щодо спорудження лабораторного корпусу, а виконком Київської міськради дав дозвіл на проведення проектно-розвідувальних робіт і встановив, що будівництво має здійснити «Київпромбуд» протягом 1986-1988 рр.

Реалізація рішення Київради дещо затягнулась через низку об’єктивних причин, серед яких чи не перше місце зайняла аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року.

Проект будівництва був затверджений в 1987 р., а будівництво, в якому багато допоміжніх робіт виконували співробітники Інституту, розпочалось в квітні 1988 р. і завершилось у вересні 1991 р.

Підготовка будівельного майданчика

Закладання пам’ятної капсули в майбутній фундамент лабораторного корпусу

Будівельно-монтажні роботи завершуються!

Починаючи з четвертого кварталу 1991 р. почалось освоєння новозбудованого корпусу, оснащення лабораторних приміщень і адаптація їх до специфіки досліджень, які виконувались.
Відділення (Сектор) нафтохімії було створено в 1965 р. в Інституті хімії високомолекулярних сполук (ІХВС) АН УРСР (постанова Президії АН УРСР від 20.03.1965 №76). Ініціатором його створення і першим керівництвом став Віктор Степанович Гутиря – видатний нафтохімік, член-кореспондент АН СРСР, академік АН Азербайджану, академік АН України, лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР в
галузі науки і техніки (1942 р.), кавалер 7 орденів і 5 медалей СРСР.

В.С. Гутиря – розробник технологій одержання синтетичного етанолу, низки речовин військового призначення, авіаційного бензину, процесу каталітичного крекінгу в псевдозрідженому шарі каталізатора, процесів цеолітного каталізу, основоположник Української наукової школи нафтохіміків, автор 2 монографій, понад 200 наукових праць, численних авторських свідоццтв про винаходи.

Основним завданням створеного Сектора визначено проведення наукових досліджень в галузі хімії нафти і нафтохімічних процесів. Це була перша академічна установа нафтохімічного профілю в Україні.

В Секторі нафтохімії зaпoчaткoвaнo двa нayкoві нaпpями, пов’язані із застосуванням нових на той час об’єктів - цеолітів: кaтaлiз нa цeoлiтax і poздiлeння на них нaфтoвиx вyглeвoднiв зa cтpyктypoю молекул. Упродовж кiлькox poкiв вiддiл бyв єдиним науковим підрозділом y кoлишньoмy Coюзi, дe виконувались дocлiджeння з цeoлiтнoї тeмaтики.

Через 11 років Сектор нафтохімії ІХВС АН УРСР постановою Президії АН УРСР від 09.12.1976 №437 був підпорядкований Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії (ІнФОВ) АН УРСР, в кінці 1981 р. його перейменовано у Відділення нафтохімії ІнФОВ АН УРСР (постанова Бюро Президії АН УРСР від 17.10.1981 №407-Б).

За кілька десятиліть співробітники Відділення нафтохімії здобули нові знання стосовно перетворень вуглеводнів нафти, виконали численні науково-технічні розробки для процесів нафто- і газовидобування, нафтопереробки і нафтохімії, для потреб рослинництва і тваринництва. Велика заслуга нафтохіміків у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – в рекордно короткі строки вони запропонували, розробили і запровадили в 30-кілометровій зоні ЧАЕС технології пилопригнічення на дорогах та їх узбіччях, хіміко-біологічного закріплення піщаних територій, очищення стічних вод від радіонуклідів, внаслідок чого була ліквідована загроза перенесення радіонуклідів за межі зони.

В травні 1989 р. Президія АН УРСР постановою №181 від 03.05.89 підпорядкувала Відділення нафтохімії Інституту біоорганічної хімії АН УРСР, вивівши його із складу Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії АН УРСР, і за погодженням з Державним комітетом СРСР з науки і техніки (№ИК 21-18-685 від 11.09.1989), на підставі згоди Ради Міністрів УРСР (розпорядження від 09.10.1989 №358-р) Президія АН УРСР постановила (постанова від 23.10.89 №348) іменувати Інститут біоорганічної хімії АН УРСР Інститутом біоорганічної хімії та нафтохімії АН УРСР і затвердила основні напрями його наукової діяльності, які з часом були скориговані постановами Президії НАН України від 24.12.2003 №304 та від 21.05.2014 №110:
- синтез потенційно біоактивних сполук і дослідження зв’язку між структурою і активністю;
- хімічні моделі біологічних процесів, синтез і вивчення біологічних властивостей нових біорегуляторів для застосування в медицині та сільському господарстві;
- розробка наукових основ синтезу і технології одержання практично важливих продуктів і матеріалів з вуглеводневої сировини, зокрема, нових паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, виконувався і продовжує виконуватись значний обсяг науково-дослідних робіт, спрямованих на вирішення гострих екологічних проблем, зокрема - очистку повітря, води і грунтів від техногенних забруднень.