Історія нашого Інституту

Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В.П. Кухаря НАН України створено на підставі Постанови Президії АН УРСР від 03.05.89 №181 шляхом об’єднання Інституту біоорганічної хімії АН УРСР та Відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії АН УРСР.

В 1983 р. за ініціативою д.х.н. Валерія Павловича Кухаря з метою концентрації зусиль науковців на подальшому розвитку фундаментальних наукових досліджень та підвищення ефективності науково-практичних розробок в галузі біоорганічної хімії постановою Президії АН УРСР від 08.04.1983 №217 було створено Відділення біоорганічної хімії (ВБХ) Інституту органічної хімії (ІОХ) АН УРСР у складі трьох відділів ІОХ (хімії полігалогенорганічних сполук, хімії піримідинових основ, хімії фотосинтезу) та одного відділу Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР (хімії білка). Тією ж постановою було затверджено основні напрями наукової діяльності Відділення, пов’язані з дослідженням хімічної будови білків, пептидів, нуклеїнових кислот та їх компонентів, створенням хімічних моделей біологічних процесів, розробкою методів тонкого органічного синтезу нових біологічно-активних сполук.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26.08.85 р. № 807 „Про подальший розвиток нових напрямів біології та біотехнології” було схвалено організацію Інституту біоорганічної хімії АН УРСР. На виконання вказаної постанови та постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 24.09.85 № 357, постанови Президії Академії наук СРСР від 03.12.1986 №1449, ухвали Колегії Державного комітету СРСР з науки і техніки (протокол від 30.05.1986 №260) Президія АН УРСР перетворила Відділення біоорганічної хімії в Інститут біоорганічної хімії АН УРСР (постанова від 16.01.1987 №16).


КУХАР ВАЛЕРІЙ ПАВЛОВИЧ


Життєвий шлях академіка НАН України В.П. Кухаря


V.P. Kukhar. Scientific Contribution


Засновником і керівником Відділення та незмінним директором Інституту впродовж 1987 – 2012 років був Валерій Павлович Кухар – видатний хімік, доктор хімічних наук, професор, академік Національної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії Всесвітньої федерації вчених “Premio “Terni – San Valentino «Un anno d’Amore», нагороджений відзнакою “Global – 500”, (Програма ООН з проблем довкілля – UNEP), удостоєний Міжнародної Арбузовської премії в галузі фосфорорганічної хімії, автор більше 700 науковий праць, опублікованих у вітчизняних та міжнародних виданнях, в т.ч. 9 монографій та 108 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, засновник і керівник наукової школи, з якої вийшли 30 кандидатів і 2 доктори хімічних наук, що гідно продовжують справу свого вчителя.

У перші півтора року діяльності Відділення було організовано нові відділи і лабораторії: тонкого органічного синтезу, хімії нуклеїнових кислот, пептидного синтезу, структури і функції білків, хімії фізіологічно активних сполук фосфору, хімії вітамінів D, фармаколого-біохімічних досліджень та ін.

Згадані наукові підрозділи розміщувались в приміщеннях ІОХ АН УРСР, і частково, ІмБІГ АН УРСР та займали загальну площу близько 1150 кв.м. і ця обставина не давала можливості розмістити наукове обладнання, яке передбачалось в перспективі придбати, обладнати спеціальні ізотермічні камери, радіохімічний блок, біологічно чисті приміщення, а також забезпечити робочими місцями співробітників, кількість яких зростала. З огляду на очікуваний розвиток Відділення стала очевидною необхідність у створенні нової лабораторної бази ВБХ – будівництві лабораторного корпусу площею 8 тис. кв. м. Ініційована керівництвом ВБХ і підтримана Президією АН УРСР процедура одержання дозволу на будівництво впродовж двох років була завершена: в 1984 р. Голова Ради Міністрів УРСР О.П.Ляшко погодився з пропозицією АН СРСР і АН УРСР щодо спорудження лабораторного корпусу, а виконком Київської міськради дав дозвіл на проведення проектно-розвідувальних робіт і встановив, що будівництво має здійснити «Київпромбуд» протягом 1986-1988 рр.

Реалізація рішення Київради дещо затягнулась через низку об’єктивних причин, серед яких чи не перше місце зайняла аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року.

Проект будівництва був затверджений в 1987 р., а будівництво, в якому багато допоміжніх робіт виконували співробітники Інституту, розпочалось в квітні 1988 р. і завершилось у вересні 1991 р.

Підготовка будівельного майданчика

Закладання пам’ятної капсули в майбутній фундамент лабораторного корпусу

Будівельно-монтажні роботи завершуються!

Починаючи з четвертого кварталу 1991 р. почалось освоєння новозбудованого корпусу, оснащення лабораторних приміщень і адаптація їх до специфіки досліджень, які виконувались.
Відділення (Сектор) нафтохімії було створено в 1965 р. в Інституті хімії високомолекулярних сполук (ІХВС) АН УРСР (постанова Президії АН УРСР від 20.03.1965 №76). Ініціатором його створення і першим керівництвом став Віктор Степанович Гутиря – видатний нафтохімік, член-кореспондент АН СРСР, академік АН Азербайджану, академік АН України, лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР в
галузі науки і техніки (1942 р.), кавалер 7 орденів і 5 медалей СРСР.

В.С. Гутиря – розробник технологій одержання синтетичного етанолу, низки речовин військового призначення, авіаційного бензину, процесу каталітичного крекінгу в псевдозрідженому шарі каталізатора, процесів цеолітного каталізу, основоположник Української наукової школи нафтохіміків, автор 2 монографій, понад 200 наукових праць, численних авторських свідоццтв про винаходи.

Основним завданням створеного Сектора визначено проведення наукових досліджень в галузі хімії нафти і нафтохімічних процесів. Це була перша академічна установа нафтохімічного профілю в Україні.

В Секторі нафтохімії зaпoчaткoвaнo двa нayкoві нaпpями, пов’язані із застосуванням нових на той час об’єктів – цеолітів: кaтaлiз нa цeoлiтax і poздiлeння на них нaфтoвиx вyглeвoднiв зa cтpyктypoю молекул. Упродовж кiлькox poкiв вiддiл бyв єдиним науковим підрозділом y кoлишньoмy Coюзi, дe виконувались дocлiджeння з цeoлiтнoї тeмaтики.

Через 11 років Сектор нафтохімії ІХВС АН УРСР постановою Президії АН УРСР від 09.12.1976 №437 був підпорядкований Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії (ІнФОВ) АН УРСР, в кінці 1981 р. його перейменовано у Відділення нафтохімії ІнФОВ АН УРСР (постанова Бюро Президії АН УРСР від 17.10.1981 №407-Б).

За кілька десятиліть співробітники Відділення нафтохімії здобули нові знання стосовно перетворень вуглеводнів нафти, виконали численні науково-технічні розробки для процесів нафто- і газовидобування, нафтопереробки і нафтохімії, для потреб рослинництва і тваринництва. Велика заслуга нафтохіміків у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – в рекордно короткі строки вони запропонували, розробили і запровадили в 30-кілометровій зоні ЧАЕС технології пилопригнічення на дорогах та їх узбіччях, хіміко-біологічного закріплення піщаних територій, очищення стічних вод від радіонуклідів, внаслідок чого була ліквідована загроза перенесення радіонуклідів за межі зони.

В травні 1989 р. Президія АН УРСР постановою №181 від 03.05.89 підпорядкувала Відділення нафтохімії Інституту біоорганічної хімії АН УРСР, вивівши його із складу Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії АН УРСР, і за погодженням з Державним комітетом СРСР з науки і техніки (№ИК 21-18-685 від 11.09.1989), на підставі згоди Ради Міністрів УРСР (розпорядження від 09.10.1989 №358-р) Президія АН УРСР постановила (постанова від 23.10.89 №348) іменувати Інститут біоорганічної хімії АН УРСР Інститутом біоорганічної хімії та нафтохімії АН УРСР і затвердила основні напрями його наукової діяльності, які з часом були скориговані постановами Президії НАН України від 24.12.2003 №304 та від 21.05.2014 №110:
– синтез потенційно біоактивних сполук і дослідження зв’язку між структурою і активністю;
– хімічні моделі біологічних процесів, синтез і вивчення біологічних властивостей нових біорегуляторів для застосування в медицині та сільському господарстві;
– розробка наукових основ синтезу і технології одержання практично важливих продуктів і матеріалів з вуглеводневої сировини, зокрема, нових паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, виконувався і продовжує виконуватись значний обсяг науково-дослідних робіт, спрямованих на вирішення гострих екологічних проблем, зокрема – очистку повітря, води і грунтів від техногенних забруднень.

В 2018 р. Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України був перейменований на Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В.П. Кухаря НАН України.


ВИДАТНІ ВЧЕНІ, ЩО ПРАЦЮВАЛИ В НАШОМУ ІНСТИТУТІ


ЯСНИКОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСІЙОВИЧ
Доктор хімічних наук Член –кореспондент АН УРСР
(1923 – 1999)

БУГРОВ ВАЛЕНТИН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Доктор економічних наук, професор
(1920 – 1999)

ГАЛИЧ ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1923 – 2005)

МАХОРІН
КОСТЯНТИН ЄПІФАНОВИЧ
Член –кореспондент АН УРСР
(1928 – 1999)

ЧЕРКАСОВ
ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
Доктор хімічних наук
(1910 – 2008)

ГЛАВАТІ
ОЛДРЖИЧ ЛЮДВИКОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1933 – 2003)

ГРИГОР’ЄВ
АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1932 – 2005)

ЩЕРБИНА
ФЕЛІКС ФЕДОРОВИЧ
Доктор хімічних наук
(1936 – 2005)

СКЛЯР
ВОЛОДИМИР ТИХОНОВИЧ
Доктор технічних наук, професор
(1923 – 1998)

РОЄВ
ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ
Доктор хімічних наук, доцент
(1933 – 1995)

КАЧАН
ОНИСИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1922 – 1996)

БЕЗМЕНОВА
ТАМІЛА ЕДУАРДІВНА
Доктор хімічних наук
(1936 – 1986)

ГУТИРЯ
ВІКТОР СТЕПАНОВИЧ
Академік АН УРСР
Академік АН АзРСР
(1910 – 1983)

ЛУЙК
ОЛЕКСАНДР ІГОРОВИЧ
Член-кореспондент НАН України
(1947 – 2000)

СЕРЕБРЯНИЙ
САУЛ БЕНЦІОНОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1912 – 2001)

РАДАВСЬКИЙ
ЮРІЙ ЛЕОНІДОВИЧ
Доктор біологічних наук, професор
(1941 – 2007)

КОВТУН
ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Член-кореспондент АН України
Доктор хімічних наук, професор
(1948 – 2008)

ДРАЧ
БОРИС СЕРГІЙОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1938 – 2009)

ДЕМЧЕНКО
ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Доктор хімічних наук
(1912 – 2007)

СТЕПАНОВ
АНАТОЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
Доктор технічних наук, професор
(1934 – 2012)

ПАТРИЛЯК
КАЗИМИР ІВАНОВИЧ
Доктор хімічних наук, професор
(1938 – 2015)

ПОП
ГРИГОРІЙ СТЕПАНОВИЧ
Доктор хімічних наук
(1945 – 2018)

КАШКОВСЬКИЙ
ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
Кандидат хімічних наук
(2002 – 2021)

КОЛОДЯЖНИЙ
ОЛЕГ ІВАНОВИЧ
Член-кореспондент НАН України,
доктор хімічних наук, професор
(1942 – 2024)